Олена Ковальова:  Аграрні розписки показали себе універсальним інструментом

Олена Ковальова:  Аграрні розписки показали себе універсальним інструментом

Заступник міністра агрополітики – про те, як стратегія розвитку АПК дає можливість зрозуміти, що буде через 10-20 років

Олена Ковальова:  Аграрні розписки показали себе універсальним інструментом

iAgro продовжує серію інтерв’ю з керівництвом Міністерства аграрної політики і продовольства України. Заступник міністра агрополітики Олена Ковальова розповіла, чому цього року значно активізувався такий інструмент фінансування аграріїв, як аграрна розписка, для чого потрібна стратегія розвитку агропромислового комплексу, чому меморандум з експортерами зерна – це приклад для інших, і яким чином питання, пов’язані зі зміною клімату, впливають на ціну продукції.

Станом на початок листопада в Україні було видано аграрних розписок на 3,3 млрд гривень – це 75% від загального обсягу за весь час існування цього інструменту в Україні. Як ви пояснюєте таку рекордну активізацію?

Станом на зараз видано розписок вже на 4,8 млрд гривень. Це загальний показник за всю історію існування. Популярність можна пояснити зручністю цього інструменту : розписку можна оформити за два тижні, вона має довільну форму, не потребує застави або заставою є майбутній врожай, і може бути в декількох формах – наприклад, коли аграрій залучає ресурси, а віддає гроші (тобто «товар-гроші), а може бути «гроші-гроші», або «гроші-товар».

Чому аграрні розписки стартували активно цього року? Тому що до цього діяв пілотний проект у декількох областях, була апробація інструменту, проводили навчання нотаріусів. З січня цього року вже був запущений реєстр аграрних розписок, до якого зараз можуть приєднатися понад 200 нотаріусів зі всієї України.

Коли ми запускали розписки, то вважали, що цей інструмент буде використовуватися, переважно, для зернових та олійних культур. Але гнучкість та універсальність інструменту дозволили значно розширити коло застосування. Зараз це майже 30 видів сільгосппродукції – це і фрукти, і овочі, і навіть молоко. Разом з IFC ми працюємо над тим, щоб розповсюдити аграрні розписки на тваринництво, а також думаємо над тим, як зробити їх фінансовим інструментом, який би обертався на біржі. Але для цього потрібні зміни до законодавства, розписки мають стати цінним папером.

Чи корелюється цей показник з обсягом банківського кредитування агросектору?

Суми, залучені за аграрними розписками і через банки – не співставні, тому що в АПК за рік залучається понад 70 млрд гривень. Водночас, аграрні розписки показали себе дуже універсальним інструментом, більш гнучким, ніж компенсація відсоткової ставки по кредиту.

Ми очікуємо, що наступного року аграрних розписок буде видано не менше, або навіть більше, ніж цього року.

Склалось враження, що цього року меморандум з зернотрейдерами було підписано з певними складнощами і після тривалих узгоджень. Чи це правда? Вам не здається, що цей інструмент вичерпав себе?

Дійсно, будь-яке узгодження інтересів одразу декількох сторін завжди є доволі складним процесом. Меморандум – це компромісний інструмент, який був напрацьований Мінагрополітики разом з ФАО, і запроваджений ще у 2011 році, коли виникли загрози продовольчій безпеці через активний вивіз зерна. Цього року перемовини були складні, тому що була нестабільна погода, і відповідно, було важко спрогнозувати результати збирання врожаю.

Меморандум – унікальний досвід. Я представляю Україну в RRF (Форум швидкого реагування на загрози продовольчої безпеки при AMIS – сільськогосподарській інформаційно-моніторинговій системі FAO) і можу сказати, що Україну ставлять в приклад. Тому що ми – країна, яка на добровільних засадах, на компромісі і вмінні почути і врахувати інтереси один одного змогли забезпечити стабільні і прозорі умови функціонування зернового ринку.

Жодного разу за всю історію укладання Меморандуму не було необхідності запроваджувати квотування або ліцензування експорту. Тому Меморандум себе не вичерпав. Станом на 18 грудня експортовано трохи більше 20 млн. тонн зернових, пшениці експортовано близько 10 млн. тонн з тих 16 млн., що зазначені в Меморандумі. Можна сказати, що експорт йде в графіку, і ніяких загроз продовольчій безпеці ми не бачимо.

У різний час над стратегією розвитку АПК працювали команди Миколи Присяжнюка, Олексія Павленка, Тараса Кутового. У жовтні Мінагро було залучено до обговорення аналогічного фактично документа ‑ закону про державну аграрну політику, який визначає 15 напрямів розвитку галузі. У чому його принципова відмінність від попередніх спроб? Ви самі вірите в те, що в такому мінливому світі можна закріпити план розвитку галузі навіть на середньострокову перспективу?

Кожен керівник, який приходить до Міністерства, формує стратегію – своє бачення того, як має розвиватись агропромисловий комплекс. Стратегія потрібна, тому що це – системний документ, який повинен збалансувати декілька векторів розвитку аграрного сектору. Перший вектор – співвідношення між галузями рослинництва і тваринництва. У нас рослинництво, це очевидно, добре розвинене, і саме тому ми при розробці стратегії робимо акцент на тваринництві, яке може стати точкою зростання, дати додаткові робочі місця і прибутки.

Другий вектор – збалансування між етапами виробництва, тобто між первинним виробництвом сільськогосподарської продукції і її переробкою. Пріоритет сьогодення ‑ стимулювання виробництва переробленої і харчової продукції.

Третій вектор – стимулювання економічного розвитку малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції, в тому числі через підтримку розвитку фермерських господарств. Господарства населення виробляють значну частину продукції, але вона поза контролем, ці виробники не можуть забезпечити достатньо високу якість або сформувати товарну партію. І ми вбачаєм за доцільне стимулювати перехід господарств населення до легального сегменту ринку. Цього року були розроблені стимулюючі механізми спрощеної реєстрації таких виробників у сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи. Отримання відповідного статусу дозволяє таким виробникам не тільки стати легальним учасником ринку, але й отримати право на державну підтримку.

І ще один вимір стратегії – збалансування між економічною діяльністю і розвитком сільських територій, а також – врахування кліматичних вимог в господарській діяльності.

Зазначені пріоритетні напрямки, знайшли відображення у законопроекті «Про основні засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» це консолідований документ зі спільних напрацювань Мінагро, Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВРУ громадських професійних об’єднань і європейських партнерів.

Чи взагалі потрібна стратегія? Я вважаю, що так. Стратегія визначає довгострокові цілі та необхідні системні кроки для їх досягнення. Стратегія дає можливість передбачити, що буде через 10-20 років, і бачення того, куди ми йдемо.

У червні цього року Міністерство аграрної політики разом з FAO підготували проект стратегії адаптації українського сільського господарства до зміни клімату. Коли можна очікувати затвердження цієї стратегії, і що вона передбачає?

Цей документ планується прийняти наступного року. В ньому ми будемо намагатись дати відповіді на нові виклики, які з’явились в світі. До певного часу ми не чули про такі явища, як кліматичні біженці, не чули про пояс голоду, не думали про те, що ООН і FAO пропагують переорієнтацію сільського господарства на виробництво бобових, які мають багато білку, але, на відміну від тваринного білку, не потребують для виробництва такої великої кількості води і не дають такої кількості забруднень.

Зміна клімату призводить до зниження врожайності, і вже сьогодні, екстраполюючи ситуацію в світі на Україну, ми бачимо, що змінюється обличчя нашого сільського господарства. На північ зміщується виробництво культур, які там ніколи не вироблялись – кукурудза, сояшник.

Наші кліматологи прогнозують, що до 2030 року на півдні України буде район субтропіків, і це змінює культуру виробництва сільського господарства – вже зараз науковці говорять, що на півдні можна буде отримувати по два врожаї. Але зміна клімату призводить і до зміни епізоотичної ситуації – можуть з’являтись нові шкідники і нові хворобі рослин і тварин.

Зміна клімату невідворотна, і до неї треба бути готовим: треба впровадити нові технології, насіння, переглянути вплив сільського господарства на довкілля. Тому разом з FAO ми проводим випробування певних технологій, адаптованих до змін клімату в різних регіонах нашої країни.

Зараз питання, пов’язані з кліматом є економічними, вони фактично стають торгівельними інструментами і цим треба правильно користатись. Наприклад, наші експортери стикнулись з тим, що при експорті певних культур до країн ЄС обов’язковим став документ, який визначає ступінь викидів СО2 в повітря при виробництві тієї чи іншої культури. Якщо обсяг, зазначений в цьому сертифікаті, перевищує певний рівень, то ціна на продукцію буде зовсім іншою. І виграє той, хто має менший рівень викидів по СО2. Екологія і вплив на довкілля будуть ключовими факторами, які будуть визначати розвиток в наступні десятиліття.

Зараз вже говорять про наміри відмовитись від споживання м’яса в майбутньому саме через зміну клімату. То чи можемо ми не звертати на це увагу? Не можемо, тому що цілком можливо, що будуть запроваджуватись певні обмеження для сільського господарства. Поки що це можуть бути рекомендації, і я не думаю, що завтра-післязавтра можуть бути запроваджені більш серйозні заходи, але краще бути готовими до них.

Я не думаю, що за 10 років нас очікують кардинальні зміни в сільському господарстві через зміну клімату. Але потрібні будуть великі вкладення в зрошення, особливо на півдні країни. Тому що за рахунок зрошення врожайність кукурудзи може підвищуватись втричі, а по фруктах і винограду – і в більше разів. За нашими оцінками, у нас достатньо і технічних можливостей, і запасів воді для збільшення площ під зрошенням до 1 млн га з нинішніх менше ніж 300 тис га.