Спаржа — культура авантюристів: коли немає ЗЗР, робочих рук, але є попит на продукцію
Директор колективного підприємства «Садовод»

Спаржа — культура авантюристів: коли немає ЗЗР, робочих рук, але є попит на продукцію

Ще п’ять років тому вона була в Україні поза законом

Спаржа — культура авантюристів: коли немає ЗЗР, робочих рук, але є попит на продукцію

iAgro продовжує серію публікацій, присвячених нішевому агробізнесу в Україні. Ми вже розповідали про те, як у західних областях вирощують буйволів і племінних овець. Тепер же сфокусуємо увагу на рослинництві. Все частіше зустрічаються історії про те, що українські фермери освоюють вирощування не тільки таких культур, як пекінська капуста, броколі, нут, льон, але і практично незнайомих — батата, аспарагуса, хлорели і ейхорнії. Директор колективного підприємства «Садовод» Юрій Марчук розповів iAgro, як вирощує спаржу, в чому основні складності такого бізнесу, і чому багато українців називають спаржею зовсім не ту рослина.

Спаржею в Україні часто називають спаржеву квасолю. Але це невірно. Квасоля — це квасоля, а називається вона спаржевою, тому що у неї довгі, як локшина, стручки. Але справжня спаржа (аспарагус) — це абсолютно інша рослина. Вона — багаторічна, і урожай вона дає тільки на третій рік. У перший рік потрібно висіяти насіння і отримати розсаду, у другий — її потрібно розсадити, і тільки на третій рік рослина почне давати врожай. На одному місці спаржа може рости до 20 років і, як вважають голландці, ефективна в плані врожайності протягом 13 років. Потім потрібно починати все спочатку.

В їжу використовуються молоді пагони, які з’являються із землі навесні і на початку літа.

Спаржа — це овоч, причому, найбільш ранній серед одержуваних з відкритого грунту. І в цьому одна з головних його переваг. Вже 10-11 квітня, в переддень Дня космонавтики, я виходжу в поле, бачу перші молоді пагони, які я називаю «ракетами», і кажу — «ракети» пішли! І все, поїхали, починається збір врожаю, який закінчується вже в середині червня.

Зростає спаржа дуже швидко, в цьому році через теплу погоду у нас був рекорд — пагони росли на 12 см в день. Вони зрізаються, коли досягають 25 см в довжину. Після цього їх потрібно промивати і охолоджувати.

Щодо популярності спаржі в Україні, то цей ринок буде тільки рости. Якщо сьогодні ви підете в ресторан і відкриєте меню, то там з гарнірів побачите тільки картоплю, рис, гречку та овочі-гриль, і — все, на цьому асортимент закінчується. А спаржа — це універсальний гарнір, вона може подаватися з м’ясом, з рибою, а ще з неї можна робити суп і ще багато чого.

В Європі спаржа набагато більш популярна, ніж в Україні. Під цією культурою в ЄС зайнято близько 63 тис. га, виробництво становить 250 тис. тонн в рік, і при цьому європейцям бракує своєї спаржі: імпорт в Європу зростає на 12-15% щороку.

Цифри за обсягом споживання спаржі в Україні — досить суперечливі, але імпорт становить близько 1 тис. тонн на рік, завозиться імпортна спаржа з ​​Перу або Голландії. Місцевих виробників тільки двоє — я і ще одна компанія. Але ми не конкуренти — складно бути конкурентами на порожньому ринку. У нас географія продажів — вся країна.

Спаржа — досить дорогий продукт: в супермаркеті 1 кг вітчизняних пагонів коштують 180 гривень, імпортних — вдвічі більше.

Однак, якщо хтось думає, що можна «забабахати» 100 га спаржі і знімати сотні тонн врожаю в рік, то це не так. Щоб вирощувати великі плантації, потрібно мати певний досвід. Тому що витрати досить великі, і вбухати багато грошей в гектари спаржі, яка потім заросте бур’яном або згниє, безглуздо. В Україні досвіду по вирощування цієї культури немає ніякого, фахівці з-за кордону їм діляться неохоче, та й досвід цей не завжди підходить. Наприклад, фахівець скаже: «використовуйте гербіцид», а гербіциду на спаржу у нас немає, тому що ця культура практично не культивується. Ось і доводиться до всього доходити самому.

Наприклад, під час збору врожаю ми помітили, що на пагонах з’явилися жучки, які активно їх їдять. Почали з’ясовувати, виявилося, що це спаржева тріщалка. Звідки в Україні спаржева тріщалка і як з нею боротися? Обробляти урожай хімікатами не можна — він адже збирається щодня і відправляється покупцеві.Що робити? І таких моментів — безліч.

Немає у місцевих фермерів і досвіду по використанню сортів — які саме краще садити? І завезти сюди розсаду спаржі просто так не можна, тому що ця рослина не внесена до реєстру дозволених для поширення в Україні. Ще п’ять років тому спаржа була взагалі поза законом, на сьогодні одна з голландських компаній зареєструвала тільки три сорти спаржі, і їх уже можна ввозити в Україну.

Я займаюся спаржею вже п’ять років, і тільки тепер з’явилося відчуття, що ми нарешті готові до експансії і розширення. А до цього тільки займалися вивченням цієї культури і технології її вирощування, щоб не викинути гроші на вітер.

У нас сьогодні 12 га плодоносної плантації, і в апробації знаходиться 13 сортів спаржі з усього світу. Нарощувати площі не станемо доти, поки не будемо досконально знати, що собою представляють ці сорти. Мета — збирати за сезон 4-5 тонн врожаю з 1 га.

Інвестиції у вирощування спаржі — досить великі: тільки на покупку розсади на 1 га потрібно близько 10 тис. доларів. Потім її потрібно ще розсадити, доглядати за нею. Крім того, необхідно закупити холодильне обладнання, оскільки зібраний урожай слід зберігати в холоді. А ще належить найняти робітників на плантації.

У результаті прибуток від вкладень — за умови, що все зроблено правильно — можна отримати тільки на 5-6 рік після початку проекту. Два роки після появи першого врожаю піде на те, щоб «відбити» інвестиції. Саме з цієї причини спаржею в Україні майже не займаються — нікого не цікавлять довгострокові капіталовкладення. У цю культуру інвестують або авантюристи, або ті, у кого є «зайві» гроші.

Крім того, спаржа вимагає дуже багато ручної праці. На 5 га плантації потрібно мінімум 10 збирачів, адже збір врожаю ведеться щодня, оскільки пагони ростуть дуже швидко — на 10 см в день. І ще потрібно п’ять чоловік, які будуть її мити, сортувати, пакувати, і це — не рахуючи інших працівників, зайнятих в процесі: водіїв, вантажників і т.д.

Але проблема в тому, що сьогодні в селі знайти працівників дуже складно. За останні двадцять років селяни розучилися працювати, вони звикли виживати за рахунок присадибного господарства. У селі вже виросло ціле покоління, яке ні дня ніде не працювало. Зараз відчувається велика нестача робочих рук. Знайти тракториста на зарплату в 1 тис. доларів — неможливо, кандидатів просто немає фізично. Тому якщо хтось захоче вирощувати спаржу, перше, про що він повинен подумати — де буде брати персонал.