Чому більшість аграрних протестів — неефективні

68

Сьогодні, 15 березня, сільгоспвиробники перекрили траси в 10 областях. Мета акції, організованої Всеукраїнською аграрної радою – домогтися повернення відшкодування ПДВ при експорті олійних культур, скасованого в бюджетну ніч. 

Це вже не перша спроба – аналогічні перекриття доріг ВАР проводив в кінці минулого року і ще кілька разів збирався на всеукраїнські Віче. Тижнем раніше акцію протесту під Кабінетом Міністрів проводила Асоціація тваринників – з тим, щоб домогтися перегляду системи дотацій на поточний рік. За прикладом європейських фермерів, українські тваринники вилили на бруківку вулиці Грушевського молоко і кілька годин зачитували свої вимоги до влади. Що об’єднує всі ці акції? Їх видима безрезультатність.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру «Третій сектор»

Чому більшість аграрних протестів – неефективні

Всі роки незалежності у Верховній Раді в різних конфігураціях були присутні так звані аграрні і селянські партії, але серйозного політичного лобіста аграрного сектора України так і не отримала. Найближче до цього статусу підійшла Аграрна партія часів Катерини Ващук, але і вона відстоювала інтереси аграрного стану за залишковим принципом. Селянська партія була таким собі причепом до СПУ. Але яскравої політичної сили, яка б артикулювала інтереси аграріїв, у Верховній Раді немає. Звідси відповідь на винесене у заголовок запитання – акції протесту, які не мають потужного політичного представництва програють, ще не до початку. Програють організаційно, інформаційно, їх коефіцієнт корисної дії спочатку невисокий. Те, що це локально-галузева проблема аграріїв, підтверджується тим, що інші групи за інтересами найчастіше добиваються поставлених цілей.

Згадайте 90-ті роки – шахтарські марші, власне, підвели риску під президентством Кравчука. В силу того, що вони були організовані, мали непогане політичне представництво в Раді і відповідно, ці акції отримували резонанс. Також добре організовані «чорнобильці», які знайшли своє політичне представництво в Раді – тих, хто не разово, а системно відстоює їх інтереси. Водночас в парламенті сьогодні досить представників тих, кого можна назвати аграріями. Але всі вони розкидані по різним фракціям, прив’язані до різних груп інтересів. Саме так і український селянин сьогодні роз’єднаний. За інтересами компаній всі прекрасно бачать шкірний, а не загальний інтерес. Ось це, можливо, і заважає організуватися. Крім політичної складової, для успішної акції протесту потрібна ще одна – фінансова. Можливо, ця проблема була актуальною для учасників останніх аграрних акцій. Посилатися на те, що «нам десь не дали телебачення» – все це відмовки. Не пускають на телевізор – можна повісити бігборди, був би ресурс. Не дають вішати бігборди – можна влаштувати бродилку, автопробіги, які будуть на порядок ефективніше. Тому подібні акції можна розглядати як лобістські, але апріорі програшні. Попри брифінги. Попри те, що інформацію намагалися донести, навіть шуму багато не вийшло. Без політичного представництва своїх інтересів, без того, щоб хоча б вийти на рівень впливової громадської організації, яка б об’єднувала аграріїв, все це буде виглядати дуже блідо і слабо.

Тим паче на тлі того, що країна увійшла в новий політичний цикл. Пропонувати руку дружби будуть багато, але потрібно розуміти, що це лише точкове співробітництво. Не на стратегічній основі Українська партія, артикулює інтереси українських селян та представників фермерства, повинна бути партія соціал-демократичного спрямування, оскільки український селянин за своїми переконаннями ліві. І водночас вона повинна дуже жорстко і послідовно відстоювати соціальні інтереси. Сьогодні цю порожню нішу намагається зайняти реанімована Аграрна партія. Але поки не дуже зрозуміло, чиї інтереси вони представляють – селян, фермерів, або великого бізнесу.